Світлана Гунченко: «Пряжа життя» як лінія пам’яті,що з’єднує покоління

На виставці всеукраїнського культурно-мистецького проєкту «Жінка. Мати. Берегиня» представлено безліч глибоких, особистісних і разом із тим — колективно-українських історій. І одна з них належить Світлані Гунченко — художниці, для якої живопис став способом не лише говорити про світ, а й плести його нову тканину.

Її картина «Пряжа життя» — це не просто сюжетна сцена з Карпат. Це візуальна молитва, нашіптана пензлем у той момент, коли час ніби сповільнився, і глядач отримав право бути свідком справжнього.

картина Світлани Гунченко «Пряжа життя»

На полотні — пані Василина, карпатська берегиня, яка тримає в руках пряжу, дивиться у глибоку синь гір і, здається, веде розмову з вічністю. Поруч — її онучка. Одна передає досвід, інша — слухає не лише вухами, а всім єством. Це не просто родинна сцена — це акт ініціації, у якому знання про світ, любов до життя і біль втрат переплітаються в невидиму, але щільну нитку.

Нитку, яку художниця так і назвала — «Пряжа життя».

Цю картину Світлана створила під час аспірантських років, на пленері в Карпатах, який організував викладач Ігор Мельничук. Вони їздили в гори великими групами, брали з собою гуцульські ліжники, килими, старовинний одяг, знайомились із місцевими жителями. Але найцінніше, що привозили звідти — це не тільки ескізи, а враження. Історії, які вкарбовувалися в душу.

Так і пані Василина з’явилась у житті Світлани Гунченко не просто як модель. Вона стала образом — квінтесенцією жіночої сили, тихої, але непохитної. В її погляді — минуле поколінь і водночас майбутнє, яке ще тільки плететься з ниток сьогодення.

Саме тому картина «Пряжа життя» так органічно вписується у концепцію проєкту «Жінка. Мати. Берегиня». Це не просто частина виставки — це її серце. Адже жіноча присутність тут — не як пасивна фігура, а як рушійна сила, як носійка знань і пам’яті, як центр духовного тяжіння.

Світлана Гунченко не випадково розповідає ці історії саме мовою живопису. Вона вивчала мистецтво з дитинства — від Житомирської художньої школи під керівництвом народного художника України Володимира Шкуринського до Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, де її формувала майстерня Віктора Гуріна.

Але життя не завжди дозволяє митцю бути митцем щодня. Після академії Світлана працювала у сфері дизайну комп’ютерних ігор — технічно складній, але емоційно далекій від її справжньої суті. І лише через двадцять років, пройшовши випробування, внутрішньо визріла до того, щоб повністю віддати себе живопису.

І вона повернулася до нього, як повертаються додому.

У 2022 році, рятуючись від війни, вона виїхала до Польщі, де у Бидгощі провела персональну виставку «З Україною в серці, з любов’ю до Польщі». Але сум за Батьківщиною, за домом, за коханим виявився сильнішим. Світлана повернулася. Бо саме тут — її внутрішнє джерело.

Її роботи сьогодні — в колекціях Америки, Китаю, країн Європи. Але найважливіше — вони живуть у серцях тих, хто побачив у них себе.

І картина «Пряжа життя» — саме така. Вона не намагається вразити. Вона — говорить. М’яко. Глибоко. І довго. Як говорять матері. Як мовчать бабусі, передаючи свої знання не словами, а поглядом і дотиком. Як пам’ятає земля.
Проєкт «Жінка. Мати. Берегиня» сьогодні — це більше, ніж культурна ініціатива. Це простір для тих, хто не боїться дивитися на суть. Для тих, хто пам’ятає, що за кожною сильною країною — стоїть жіноча спина, яка тримає небо.

А живопис Світлани Гунченко — це щоденна подяка цим жінкам. І тиха обіцянка: ми пам’ятаємо. І продовжуємо плести.
 
Хочете побачити цю роботу наживо? Виставка всеукраїнського культурно-мистецького проєкту «Жінка. Мати. Берегиня» відкрита для глядачів.

Виставка проходить на 3му поверсі Центрального Будинку художника, вул.Січових стрільців 1-5, Київ до 25.05.2025

Організатор Всеукраїнського культурно-мистецького проєкту «Жінка. Мати. Берегиня»: Національна спілка художників України

Кураторка проєкту: Тамара Чернявська

Персональна Інстаграм сторінка Світлани Гунченко: https://www.instagram.com/svitlanagunchenko/