ВІДРОДЖЕННЯ ТРАДИЦІЙНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ІКОНИ

Військовий іконописець Василь Кривенко та його образ Покрови в проєкті «Мозаїка спадщини України»

Коли пензель у руках художника стає продовженням серця — народжується не просто мистецтво, а молитва. Молитва кольору, лінії, тиші. Саме так працює Василь Кривенко — український військовий іконописець, який об’єднав у собі дві, на перший погляд, далекі стихії: хоробрість воїна і делікатну сакральну тишу іконопису. У його руках ікона не лише образ, а символ національного кореня, захисту і пам’яті. Це не застигла реліквія, а живе втілення духовності, яка дихає з кожним мазком.

 
І саме таку живу, багатошарову ікону Василь створив для культурно-мистецького проєкту «Мозаїка спадщини України». Його твір — це ікона Покрови Пресвятої Богородиці, створена у стилі козацького бароко, оздоблена сусальним золотом, сріблом та вишуканим українським орнаментом. Але це не просто ще один сакральний образ. Це — ідеологічне, духовне й художнє висловлювання, яке говорить до кожного українця: ми несемо світло предків, ікона — наш оберіг, наша зброя, наша пам’ять.

Образ Покрови: не просто ікона, а частина української душі

Для Василя образ Покрови ніколи не був випадковим вибором. Це — те, що живе у ньому, як у кожному українцеві, на рівні генного коду. Покрова — захисниця, материнський щит, символ Божої милості й опіки, яку козаки вшановували як небесну заступницю. Покрова завжди була з воїнами — і в поході, і в бою, і в спокої перед молитвою. Вона — як сонячне світло над запиленим щитом, як вишитий рушник над іконостасом у рідній хаті.
 
«Образ Покрови для мене дуже близький. Він ніби сам обрав мене для цієї роботи», — ділиться Василь. І важко не погодитися. Бо саме в його іконі простежується не лише канонічна логіка, а й глибоко особисте осмислення історії, народу і своєї місії у цій історії.

Це ікона-переказ. Ікона-хроніка. Ікона, яка не просто зображує, а розповідає, промовляє до душі: пам’ятай, хто ти є, пам’ятай, у що віриш. У кожній деталі — від точного малюнка до орнаментального обрамлення — закладено код нашої культурної ДНК.

Козацьке бароко — вишуканість як традиція, а не розкіш

Те, що сучасна ікона виконана в стилі козацького бароко — не стилістична гра, а глибока шана до української сакральної спадщини. «Розкіш в іконописі — це не про пафос, а про гідність», — наголошує Кривенко. І справді: українська ікона XVII–XVIII століть завжди була багатою, але в тому багатстві не було зарозумілості — тільки глибока любов до Бога, до краси і до символіки.

Василь не боїться використовувати декоративні елементи, золото, орнамент. Бо це — не прикраса, а мова. Мова предків, яка промовляє до нас із глибини століть. Ікона має бути святом для очей і спокою для душі — ось та формула, яку він вкладає у свої роботи.

Іконопис як фронт, молитва як зброя

Здається, у сучасному світі складно уявити військового з пензлем у руках. Але Василь Кривенко — саме такий приклад. Його ікони народжуються не в тиші монастиря, а в буремній реальності, де біль, втрата, війна — не метафори, а досвід.
І, можливо, саме тому його ікони — такі справжні. Бо вони не створені лише для споглядання — вони для молитви. Для внутрішньої розмови. Для зцілення.

У руках Кривенка ікона перетворюється на свідчення сили духу. І його участь у проєкті «Мозаїка спадщини України» — це не просто творчий акт, а внесок у велику справу відродження національної пам’яті через мистецтво. Бо саме з таких облич, як Покрова у його виконанні, складатиметься наш культурний пантеон. Не музейний — а живий, дійсний, наш.

Ікона як спадщина, що оберігає

"Ікона — це духовний образотворчий літопис України", — писав Дмитро Степовик, провідний дослідник українського іконопису. У цій фразі — сутність творчості Василя Кривенка. Його ікона не лише прикрашає експозицію — вона говорить. Про безперервність духовної традиції. Про силу національної ідентичності. Про те, як мистецтво може бути бронею — тихою, золотою, вічною.

Проєкт «Мозаїка спадщини України» об’єднує твори, які втілюють традиції, що тримають націю в найтяжчі часи. Ікона Василя Кривенка — саме така. Вона не лише відображає минуле, а формує теперішнє, дає сили йти вперед. Це не просто мистецтво — це духовний щит. І як добре, що є ті, хто цей щит тримає не лише на полі бою, а й у мистецькій майстерні.
 
Бо справжнє мистецтво — це те, що не відділяє душу від тіла, віру від дії, красу від правди. І в іконі Василя Кривенка все це злилося в єдине: щиру, українську, сильну молитву кольору, золота і світла. Молитву, яка з нами. Яка нас тримає. І яка нас оберігає.

Інстаграм сторінка Василя Кривенко @krivasart https://www.instagram.com/krivasart/