Кожне рішення ужгородської міської влади, яке має на меті покращення соціальної сфери чи добробуту городян, блокується судами, прокуратурою, ОДА, а в ситуації з аква-парком — ще й облрадою, - стверджує Р.Левицький

„Ситуація по аква-парку — це взагалі нонсенс, і визначається вона виключно політикою. Тут нема ніякої іншої складової”

З депутатом міськради Робертом Левицьким ми розмовляли минулої п’ятниці після громадського віче на підтримку будівництва “Водного світу”, де він представляв Федерацію водних видів спорту. Ішлося про гостру потребу басейнів загалом і аква-парку зокрема та про больові точки мікрорайону Доманинці, в якому депутат живе й, незважаючи на почилу в Бозі “мажоритарку”, фактично відстоює інтереси його мешканців. Згадували і про підтоплення вулиць за сильного дощу, а буквально через добу потужна злива перетворила цю проблему на справжнісіньку надзвичайну подію. Отож довелося спілкуватися з Робертом Йосиповичем ще раз, аби дізнатися, яка там ситуація і що робиться для її виправлення.

— Отже, по гарячих слідах як оцінюєте віче?

— Однозначно позитивно. Такі кроки необхідні, бо кожне рішення міської влади, яке має на меті покращення соціальної сфери чи добробуту городян, останніми роками блокується зусібіч: судами, прокуратурою, ОДА, у конкретній ситуації з аква-парком — ще й облрадою. За таких обставин дійсно треба звертатися до людей і вислухати їхню точку зору. Думаю, ужгородці висловлять підтримку проекту цивілізованого водного відпочинку.

— Ви очолюєте Федерацію водних видів спорту, а відтак, напевно, відстежуєте всі питання, які стосуються басейнів, тим більше, що їх у нас негусто. Зараз, наприклад, багато інсинуацій з’явилося навколо “Спартака”…

— Там було рішення сесії Ужгородської міськради компенсувати ЗакДУ 700 тис. грн. За процедурою управління майном міста має прийняти цей басейн у власність міста, а пізніше рада вирішуватиме, як розпоряджатися ним далі. Моя позиція — він обов’язково має працювати як басейн чи ціла структура, безпосередньо пов’язана із водними видами спорту. Хоча, зрозуміло, там потрібен капітальний ремонт: сама чаша басейну, його основа, фактично зруйнована безгосподарністю останніх 10—12 років.

— А як щодо басейну гімназії? Школа водних видів спорту може на його базі функціонувати, як це планувалося?

— Це з тієї ж серії, про що ми говорили на початку. Наше рішення щодо створення школи водних видів спорту на базі гімназії заблоковано і нині знаходиться в судовому розгляді. Що найцікавіше, прокурор, опротестовуючи рішення депутатів, виступав начебто в інтересах громади Ужгорода! Тобто містові не потрібна така школа, хоча статистика УжНУ свідчить, що 50% ужгородських студентів-першокурсників не вміють триматися на воді! До речі, на початку 90-х плавати уміли 90 % із них. Ситуація критична, і виправити її можна лише через школу водних видів спорту. А для неї має бути база. Шкільні басейни завдовжки 12 метрів розраховані виключно на початкове навчання — для дошкільнят та молодших класів. Для вищої вікової категорії єдиний можливий з технічної точки зору варіант — басейн гімназії. Решта, у тому числі й приватні, не відповідають нормам, стандартам. Тобто позиція Федерації — треба створювати якомога більше хороших басейнів, хоч і 50. Саме тому ми обома руками за аква-парк, котрий якоюсь мірою міг би розв’язати нашу проблему.

— Перейдемо до депутатських буднів. Ви є членом фракції “Народної”, але у свідомості ужгородців чітко асоціюєтеся як обранець від Доманинців. Чи закріпили за собою конкретні мікрорайони, вулиці інші депутати, адже і міський голова, і секретар міськради неодноразово пропонували зробити це?

— Такі пропозиції дійсно були, але їх не можна нав’язати, це суто добровільна справа. Наскільки я знаю, задум реалізувала тільки наша фракція. Хоча, без сумніву, робота набагато ефективніша, якщо конкретна людина відповідає за конкретну ділянку. Пропорційна система нівелює відповідальність. На місцевому, а може, й обласному рівні “мажоритарка” була б ефективнішою. Бо Левицький, скажімо, обирався за старою схемою депутатом попереднього скликання, тому нині теж автоматично вважається представником Доманинців. Але мало хто знає, що, крім мене, у цьому мікрорайоні проживають ще двоє міських депутатів. Так само в облраді: близько 80 із 90 її депутатів мешкають в Ужгороді, тобто представляють райони Закарпаття, не живучи там, не тримаючи руку на пульсі тамтешніх проблем.

— Хоча й інтересами Ужгорода, як бачимо, вони не дуже переймаються…

— Ситуація по аква-парку — це взагалі нонсенс, і визначається вона виключно політикою. Тут нема ніякої іншої складової.

— Ви особисто у міськраді переважно відстоюєте інтереси Доманинців?

— Не тільки. І до фракції загалом, і до мене зокрема йдуть звернення громадян, комерційних структур, громадських організацій з цілого міста. Днями, наприклад, директор лінгвістичної гімназії Михайло Мегеш попросив посприяти закладу з опаленням. Там єдиний прийнятний варіант — електричне опалення, але є проблеми на рівні фінансів та технічних умов, які висуває “Закарпаттяобленерго”. Їх практично неможливо виконати. Зима не за горами, отож будемо збирати фракцію і думати, яким чином вплинути на ситуацію. А щодо Доманинців, то я б виділив тут кілька наймасштабніших проблем: затоплення під час великих дощів, водопостачання і каналізація. Себто ми маємо мікрорайон обласного центру, де нема централізованого водопостачання і водовідведення. Я дійсно лобіював і лобіюю вирішення цих питань. 15 років не могла зрушити з мертвої точки розробка проектно-кошторисної документації. Зрештою 3,5 км водогону проведено, але у зв’язку з тим, що не працює насосна станція, яка подавала б тиск безпосередньо сюди, його потужностей не вистачає. Сама станція вже побудована, зараз ідеться про її оснащення насосами, вартість яких сягає 240 тис. грн. Наша фракція винесла це питання на обговорення депутатського корпусу, і маю надію, що якщо не цього року, то наступного все буде зроблено.

Про затоплення мікрорайону слід сказати окремо. Вулиці Учительська, Канальна, Доманинська під час великих дощів у нас плавають. Чому так сталося? Ще за чехів нинішні Підлипники були розраховані як резервуар, у який мала стікати вся вода із Шахтинського лісу, розташованого вище за коньячний завод. Але свого часу ці землі роздали під індивідуальну забудову, тому вода, котра має кудись діватися, витискується на частину Доманинців. Не можу сказати, що для вирішення цієї проблеми нічого не робиться: вже виділено і освоєно близько 250 тис. грн., за рахунок яких прокладено 2,5 км водовідводу — від канального моста до Ужа. Однак практика показала: цього недостатньо. Півтора місяці тому сесія міськради виділила ще 170 тисяч — на відповідну проектну документацію та деякі роботи, які вже ведуться.

У світлі останніх подій, уже після інтерв’ю, ми в телефонному режимі уточнили в Роберта Левицького, як пережили Доманинці місячну норму опадів, що за день вилилася на Ужгород. Депутат каже: якби не заходи, проведені нещодавно, було б набагато гірше. Крім названих вулиць, котрі завжди є зоною ризику, тепер плавала й частина Оноківської. Вода цього разу йшла не тільки з лісу, як зазвичай, а ще й з боку Оноківців — вулицею текла ціла річка. У підсумку кілька десятків хат підтоплено, у тих, котрі розташовані найнижче, меблі плавали під стелею.

Скориставшись нагодою, депутат від імені мікрорайону висловив щиру подяку міській владі, зокрема першому заступнику мера Володимиру Бобкову, та працівникам МНС — хустським і нашим ужгородським, котрих очолює Микола Рущак. Вони зреагували дуже оперативно й не шкодуючи сил вдень і вночі працювали у Доманинцях. До того ж у вівторок термінова сесія міськради виділила 50 тис. грн. на дренажну трубу для тутешнього дворогосподарства, розташованого… безпосередньо на вході в дренажну систему (дозвіл на будівництво власник отримав ще в 90-ті роки). Будинок і сам потерпає, і заважає відводу води. Вестимуться й раніше заплановані роботи за рахунок згаданих вище 170 тис. грн.: очищення існуючої дренажної системи, розширення до 4 м й осучаснення канави на вул. Учительській, будівництво резервуару, який би стримував велику воду. Правда, днями підсумували: повне фінансування всього цього потягне на 3 млн. грн., а таких грошей, звісно, в бюджеті поки що нема.

Утім, щоб проблема затоплень не стала хронічно невиліковною, підійти до неї треба таки комплексно, вважає Роберт Левицький, і по пунктах вирішити з 15 питань. Точкове їх розв’язання належного ефекту не дасть. Робоча група, яка займається ліквідацією паводка, оцінила ситуацію на місці й дійшла висновку: воду треба відводити іншим шляхом — від коньячного заводу через Підлипники, які теж страждають від води, Доманинці (поблизу кладовища), під трасою і залізничною колією прямо в річку. Про таку схему йшлося ще в 2003—2004 роках, але вона потребує величезних капіталовкладень, а значить, об’єднання зусиль міського, районного, обласного і державного бюджетів. Зараз міський голова знову порушив це питання на сесії.

Від себе додамо, що депутат Левицький не тільки “проштовхує” в міськраді гарячі питання Доманинців, а й власними коштами допомагає боротися з наслідками підтоплень. Правда, він це не дуже афішує, як і підтримку школи. Фінансову допомогу потерпілим, до речі, надавав і міський голова Сергій Ратушняк.

— Роберте Йосиповичу, крім уже названих проблем, мешканці Доманинців скаржаться і на дороги.

— Над дорогами, звісно, теж треба працювати. У нашому мікрорайоні ж є тільки два нормальні заасфальтовані шляхи — вул. Доманинська як центральна артерія та Транспортна. Але слід розуміти, що в Ужгороді понад 400 вулиць, і бюджетних коштів вистачає лише на утримання основних заїздів у місто. Решту доводиться обмежувати ямковими ремонтами — “зайві” 16 мільйонів у нас же вилучають. Утім, ми працюємо у межах можливостей. Зараз, наприклад, хочемо освітлити 3 вулиці коштом комітету місцевого самоврядування, ще дві — за рахунок міського бюджету.

— А які плани виношує Роберт Левицький поза межами депутатської і громадської роботи?

— Розробляю проект спортивно-оздоровчого центру. (До слова, перша вища освіта в мого співрозмовника — Львівський інститут фізичної культури — авт.). Якщо все піде добре, у 2009-му матимемо один з перших таких приватних закладів в Ужгороді. Ідеться про залучення інвесторів і мою безпосередню участь як організатора проекту. Я просто втомився боротися за об’єкти комунальної власності й доводити людям, що спорт має бути пріоритетом. Тут уже треба переконувати власним прикладом, власними коштами і чекати результатів. А вони однозначно будуть позитивними, бо весь світ приходить до розуміння важливості здорового способу життя та занять фізкультурою.

— Заздрісно-вороже ставлення пересічного громадянина до тих, хто вкладає гроші у власну справу, не відбиває бажання працювати?

— Такий менталітет у нас дійсно є. Радянська система посіяла зерно, котре важко вивести. Я й сам виріс при соціалізмі, але нині ми живемо в ринкових умовах, де єдиний шлях розвитку — дати можливість приватному капіталу інвестувати найрізноманітніші сфери: виробництво, спорт, медицину, мистецтво. Без цього результату не буде. Адже ми маємо чудові національні програми, які через відсутність фінансування практично бездіють. Про міський бюджет і говорити не варто: він становить приблизно чверть мільярда гривень, і якщо ми схочемо побудувати, скажімо, муніципальну школу мистецтв чи фітнес-центр, то виходитимемо як мінімум на половину цієї суми. Звісно, це нереально. Ті ж 32 млн. євро, що інвестор планує вкласти в аква-парк, з міського бюджету за нашого життя не виділилися б. Тому й треба підтримувати такі проекти, що мають велике соціальне значення для міста і не коштують йому ні копійки, аби не втратити свій шанс. Вдруге він може не з’явитися.

Мирослава ГАЛАС, “Ужгород”