Ще вчора він мав надію повернутися в крісло губернатора. Необачно вступив у ЄЦ, сподіваючись, що це йому допоможе. А коли з тріском вилетів з посади радника Президента, поїхав у київські владні кабінети з доносом на нинішнього голову Волинської ОДА Миколу Романюка. Але там зіткнувся із «заклятим другом» і нинішнім однопартійцем, що першим встиг «накапати». Цей «торгаш», що спить і вдома, й на роботі, теж марить всістися в головне керівне крісло Волині. Кажуть, у 2005-му він цілу ніч уже святкував своє призначення. А на ранок похолов від жаху – обійшов його «петеушник» на повороті. Тепер намагався випередити конкурента. Не врахував тільки одного – банкір Ющенко НІКОЛИ не здасть банкіра Романюка. Віктор Андрійович радше покладатиметься на такого ж, як він, бухгалтера, хай із комсольським минулим, в якого завжди дебет із кредитом сходиться, ніж на «петеушника» чи «торгаша».
А поскільки ЄЦ на Волині має шанси взяти до облради 0 цілих 0 десятих, вирішив Володимир Налькович балотуватися в мери. Шансів і тут в нього немає. Зате є велике бажання.
На війні, як на війні – всі засоби хороші. І пішли в хід давні технології «чорного піару». Листівки без вихідних даних, пересмикування фактів, відверті наклепи з метою «підігріти» людей проти нині діючої влади...
«Луцький мер допоможе у розмитненні!» – йдеться в одному з таких пасквілів. Та він має таке саме відношення до митниці, як косар до спилювання дерев. Однак Володимир Налькович, маючи в своєму арсеналі таку собі «Дружбу-2», надбану при співпраці з власником цукеркових заводів під час ввезення тим у 2005 році під виглядом какао-міксу цукру-сирцю, либонь, може поділитися досвідом розмитнення і розказати про те, як треба красти, щоб нічого не боятися...
Великий досвід у пана Бондара і в будівництві маєтків. Його він перейняв, мабуть, від свого наставника Антона Кривицького. Не знаю, чи має Володимир Налькович віллу в Місхорі, але те, що збудував її під Києвом поруч із маєтком друга-ректора Коцана, він і не заперечує. Як і те, що спорудив «царську хатинку» разом із бізнесменом Василем Столяром у Гаразджі. Чи має будиночок на березі моря Антон Федорович, треба запитати у нього. Може, й так, а, може, й ні. Та хіба міг він дозволити своїй підлеглій екс-начальниці управління ЖКГ Луцького міськвиконкому, а нині депутату Луцької міськради від Партії регіонів Тетяні Семенюк звести дачу в Криму, а самому задовольнитися лише хатиною на березі Світязя? Усі разом вони можуть не лише студентам лекцію прочитати, як треба красти, щоб так жити.
Тим часом пан Шиба задовольняється лише квартирою в Луцьку, яку придбав у кредит. Бо знає: якщо хоч гривню візьме з міської казни, «доброзичливці» йому цього не подарують.
Луцьк – одне з небагатьох міст України, де і торік, і цього року вчасно розпочався опалювальний сезон, незважаючи на намагання горе-бізнесмена Олександра Кропиви заблокувати отримання державним комунальним підприємством «Луцьктепло» лімітів на природній газ. Ліміти є, газ подається, квартири, школи, лікарні, дитсадки обігріваються... І тут до Шиби, як би комусь не хотілося, нема як придертися.
Знайшли інший спосіб. Звинуватити його в тім, що в дитсадку №16 діти захворіли на сальмонельоз. Нібито не кухар не просмажила, як належить, курку, а Шиба. Що ж, скоро мера звинувачуватимуть у тому, що сомалійські пірати захопили «Фаїну»...
Цікаво тільки, чому Володимир Налькович Бондар НІКОЛИ не висловлювався з приводу того, куди пішли грошики, виділені колишньою міською владою на будівництво в центрі Луцька світломузичного фонтану, не запитував Антона Кривицького, за скільки той продав готель «Україна», чому не виступив проти того, що Антон Федорович, перебуваючи на посаді мера, агітував на концерті за кандидата в Президенти Віктора Януковича (замість нього – начальника виборчого штабу Ющенка – в суд подав Володимир Банада).
Відповідь можна знайти у виборчому списку партії «Реформи і порядок» по виборах до Верховної Ради України 29 березня 1998 року. Цікавий факт: тодішній міський голова Луцька Антон Федорович Кривицький перебуває в списку під номером 17, у той час, як голова обласної організації ПРП (по суті, засновник партії на Волині) Володимир Налькович Бондар у списку – лише 41-й.
Ні Кривицький, ні Бондар до Верховної Ради тоді не пройшли, як, зрештою, і вся партія. Але з того часу кар’єра Володимира Бондара тісно переплітається із діяльністю Антона Кривицького. З провідного (читай, нікому не потрібного – С.П.) спеціаліста управління у справах сім'ї та молоді обласної державної адміністрації він пересідає в крісло завідуючого відділом у справах неповнолітніх та молоді Луцького міськвиконкому, стає членом виконкому. У вересні 1999 року, якраз напередодні президентських виборів, він отримує з подання Кривицького від Кучми орден «За заслуги» ІІІ ступеня. Сам Кривицький «За заслуги» ІІІ ступеня одержить від Кучми аж у 2003-му, коли Володимир Налькович уже буде народним депутатом у фракції Віктора Ющенка «Наша Україна». Але пан Бондар не забуде свого наставника...
У 2005-му до Дня незалежності Антона Кривицького Віктор Ющенко нагородить орденом «За заслуги» ІІ ступеня. З якого дива? Хіба що за агітацію проти нього, а може, й за неетичні висловлювання на адресу дружини Президента. Такий же орден протеже Кривицького Бондар отримає вже аж після свого звільнення з посади губернатора – 19 грудня 2007 року. І ще одна цікава деталь: до свого 40-річчя, 16 жовтня 2008 року, тоді ще свого радника, Президент України Віктор Ющенко нагородить орденом Данила Галицького, а не, як той очікував, «За заслуги» І ступеня. Отоді-то Володя зрозумів, що його викинули, як відпрацьований матеріал. А впевнився в цьому, коли Ющенко звільнив його з посади радника Президента.
А що ж Кривицький? Не бачити йому вже ні орденів, ні медалей, як власних вух. І як тільки його Микола Романюк на посаді начальника головного управління містобудування, архітектури і житлово-комунального господарства ОДА терпить? Розрив Київський майдан так, що Миколі Ярославовичу, щоб не осоромитися, за ніч до приїзду Президента довелося обнести його парканом. Взагалі-то, це в стилі Кривицького: розкопати, закопати гроші в землю так, що жодне КРУ не знайде, а потім «заморозити» будівництво на довгі роки. При тому можна не одну віллу звести. Так було зі світломузичним фонтаном на Театральному майдані та з мостом над залізницею, а ще 12,5 років тому так починали будувати підземний перехід в центрі Луцька... І багато чого іншого так «набудували».
Його вірний учень Володимир Бондар пішов іншим шляхом. Він, окрім своїх хоромів, нічого не будує. Перебуваючи при владі, він допоміг збагатитися друзям-бізнесменам, за що ті йому щедро віддячили. Він цього надто й не приховував. Відповідаючи під час інтернет-конференції 16.08.2005 на запитання про свої відносини з волинським бізнесменом Василем Столяром і, чи не вважає він, що влада повинна бути відмежованою від бізнесу, Володимир Налькович проговорився: «Так, влада має бути відмежована від бізнесу. Але я маю право на приватні стосунки з будь-якою людиною». Він тоді не сказав, чи має право державний службовець, та ще й такого високого рангу, приймати подарунки у вигляді будівель, товарів, послуг. Про гроші скромно промовчимо.
Основний аргумент, який, на думку Володимира Нальковича, працює на його користь, це те, що він – уродженець Луцька, а тому, мовляв, людина в місті не випадкова. Ну, це вже повна нісенітниця. Щось на зразок відомого: «Він бандит, але наш бандит».
Якщо йти за цією логікою, то Арнольд Шварценегер мав би бути президентом чи канцлером Австрії, а Барак Обама – президентом Кенії, ну, а його патрон Антон Кривицький – сільським головою села Виноградово Одеської області, де він народився і мав би залишатися до цих днів.
Семен ПРЯМИЙ
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Джерело: http://www.pravda.lutsk.ua
Попередня новина: Луцькі «литвинівці» ...
Наступна новина: У Луцьку студент «жартома» ...
Преимущества капсульной кофемашины
Уничтожение насекомых в Днепре
Маленький ювелирный магазин или крупная сеть: что лучше для покупателя?
DUNE: поєднання моди, спорту та снікер-культури в одному просторі