Вояки УПА не складають зброї

Вояки УПА не складають зброї

06.02.09 12:45 0 3291
Чому в Україні пошановуються передовсім її ненависники, як живеться зараз учасникам національно-визвольних змагань, за яких умов можна подолати сучасну кризу? На ці та інші запитання відповідає «Волинській правді» голова Братства ветеранів ОУН-УПА Волинського краю імені полковника Клима Савура Василь Кушнір.

«Борців за волю України вважають… ворогами»

- Нинішня ситуація в Україні – суворий екзамен для кожного співвітчизника. Ви, пане Василю, також вважаєте, що ця криза матиме катастрофічні наслідки для всіх жителів нашої країни, зокрема – й волинян?

- А коли українцям було легко? Перш за все, хочу висловити переконання, що ця економічна криза «накладається» на політичні чинники, у значній мірі навіть зумовлена ними. На нашому передовсім аграрному краї ця криза, здавалося б, не повинна істотно відобразитися. Але волиняни справді стають заручниками того, що робиться у загальнодержавному масштабі зі «стрибками» угору – вниз гривні. На цьому ж дехто гріє руки. У значній мірі ця криза штучна, щоб довести людей до крайнього убозтва, посіяти відчай, зневіру. Це фактично складова політичної стратегії, спрямованої на дискредитацію наших державних інституцій.

- Цю кризу передовсім відчувають літні люди.

- Зокрема ветерани українських визвольних змагань. Адже вони, на відміну від колишніх енкаведитів, кадебістів, працівників обкомів та обкомів – тих людей, які воювали проти України, отримують мізерну пенсію.

- Покійний Мелетій Семенюк, організатор крайового Братства ОУН-УПА імені полковника Клима Савура, акцентував увагу на тому, що ветеранам визвольних змагань не можна йти на спочинок.

- І правильно вважав, адже Україна й досі не стала сповна українською. Серед тих, хто у нас має персональні пенсії, славу, багато (чи й не більшість?) її ненависників, навіть убивць наших патріотів, мирного населення. До речі, я погоджуюся з думкою журналіста Михайла Світліковського, що варто було б вшанувати пам'ять про Мелетія Семенюка меморіальною дошкою, назвою вулиці.

А з приводу спочинку… На початковому етапі творення Братства у ньому на Волині було зареєстровано понад 3,5 тисячі осіб. А на сьогодні у нашому Братстві ветеранів визвольних змагань – біля 700. Це вже люди похилого віку – по 80, 90 років. І все одно ті, хто воював за Незалежність, не складають зброї. Їхньою зброєю стало слово. Ветерани ОУН, УПА зустрічаються з молоддю, аби це покоління знало правду про історію. Адже радянська пропаганда так скаламутила свідомість, що борців за волю України вважають ворогами…України.

- Коли будуть оприлюднені архівні дані (а табу секретності Президент уже зняв), прозріють навіть «сліпці».

- А тим часом (прочитайте «Голос України» за 20 січня цього року. Вадим Колесніченко, народний депутат України (представляє Партію регіонів) запропонував парламенту законопроект, у якому передбачається заборонити «реабілітацію та героїзацію» вояків УПА, членів Організації українських націоналістів та притягати до кримінальної відповідальності тих, хто це робитиме. З дозволу сказати, народний обранець переплутує дані, грішить проти історичної правди… Колесніченко навіть не згадує про те, що меч гітлеризму кувався в СРСР. Після розгрому Польщі, провели спільний парад у Бресті і в Ковелі. Колесніченко не говорить про півторамільйонну Русскую освободительную армию Власова, що воювала на стороні гітлерівців... На найвищому рівні маємо таких людей, які намагаються вбити клин, розколоти українське суспільство.

- Реалізовується політична лінія східно-північного сусіда.

- Та люди, які можуть продатися чужинцям, не мають морального права називатися громадянами України. Це п’ята колона.

«…і з «визволителями», які продовжували свої криваві оргії»

- У серпні відзначатимемо 18 років від часу відновлення Української держави…

- … не маючи її у повному розумінні. Пригадуєте, як зловтішався Путін перед Бушем: Україна – не держава, а територія. Зрештою, ілюстрацією до того, яка на сьогодні наша країна, є ставлення вищих ешелонів керівництва до тих, хто боровся за самостійність України.

- У якій мірі це стосується волинської влади?

- Ще 1997 року на Волині визнано вояків УПА як борців за волю України та обіцяно прирівняти їх до ветеранів Великої Вітчизняної війни (хоч для нас вона була Другою світовою, не ставши для української нації вітчизняною). Українцям довелося воювати за свою державність і з фашистами, і з Армією крайовою, і з «визволителями», які свої криваві оргії продовжували до 1956 року. Визволення стало зміною одного загарбника іншим. Червоні ж загарбники та їхні слуги й досі продовжують нищити українське слово, виступають проти незалежності України. Наша держава стане тоді українською, коли визнає і прирівняє в пільгах учасників визвольних змагань до учасників бойових дій. Хоча перші більше заслуговують на підтримку, адже воювали саме за Україну.

- І тих, хто поліг за Україну, гріх забувати. З цього приводу має стати іншим Меморіал у Луцьку?

- Принаймні там мусять бути інші дати: 1939 – 1956. Тоді, п’ятдесят шостого, ще були лоївки, а деякі з недавніх персональних пенсіонерів стріляли українцям у спину, в потилицю. За це й користуються пільгами в Український державі?

- Тим часом, з Вашого дозволу, повернемося до ставлення волинських владців.

- Наші ветерани, як я уже казав, мають мізерні пенсії. Адже всі розрахунки – від отриманої платні, стажу. Ніхто ж не враховує праці в таборах Колими, Кінгіру… Однак на Волині обласна рада дає доплату ветеранам УПА двічі (по 100 гривень) – до Дня Незалежності і на Покрову. А також ще два рази – по 170 гривень (для компенсації частини витрат за комунальні послуги, зокрема за опалення). Цього року також виділено 100 тисяч гривень для лікування та оздоровлення окремих вояків УПА й репресованих у санаторії «Говерла». Хочу щиро подякувати Луцькій міській владі, зокрема її голові Богданові Шибі. В обласному центрі Волині маємо і моральну, і матеріальну підтримку (ветеранам ОУН-УПА доплачують по 100 гривень).

- Нашій владі і належить показувати добрий приклад іншим регіонам щодо ставлення до патріотів України. Адже навіть пісня нагадує, що «десь там, далеко, на Волині … народилася УПА».

- Безумовно. Тим паче, що учасники визвольних змагань, як мало хто, заслужили, завоювали, коли хочете, право на таке ставлення.

«Завдячуючи принциповій українській патріотичній позиції Богдана Шиби»

- Неподалік від будинку (як тепер говорять – центрального офісу) крайового Братства – вулиця Степана Бандери, провідника ОУН…

- Нарешті! Завдячуючи принциповій українській патріотичній позиції Богдана Шиби, Луцького міського голови, депутатського корпусу. Нема тепер у Луцьку вулиці, що носила ім’я ката українського, польського та білоруського народів.

- Але це неабияк обурило Генерального консула РФ у Львові.

- На жаль, йому підтакували деякі з волинських владоможців, говорячи про необхідність міського референдуму і т.д. Та це ж наші питання, а не прерогатива чужої держави. Так, у нас можуть бути консультанти і зі сходу, і з заходу, і з півдня та півночі. Але влада має відстоювати українське. Послухати порад російського консула, то нам треба негайно знову відкривати російськомовні школи, вірити, що в 200-тисячному волинському місті – 50 тисяч росіян… Нахабність зі сторони наших так званих старших братів! Виходить, слід перейменовувати хіба на честь Сталіна чи Путіна.

- А як день захисників Вітчизни відзначати 23 лютого?

- Перш за все, треба з’ясувати, якої Вітчизни, чи асоціюється з нею Україна. На жаль, який рівень, з дозволу сказати, національної свідомості виявили депутати Волинської обласної ради. Так, я згоден – слід відзначати день захисника нашої Батьківщини, усвідомлюючи, де вона, які її межі. Що святкуємо 23-го? День народження Красної гвардії, яка потопила в крові Київ? Та навіть уже в Росії все частіше оприлюднюються думки, що 23 лютого 1918 року не було ніякої перемоги, навпаки це дата поразки під Нарвою і Псковом. Якщо вже святкувати в Україні День захисника Батьківщини, то це слід робити або 29 січня, вшановуючи героїв Крут, або 14 жовтня – пам’ятаючи про лицарів-козаків, Українську повстанську армію.

- Тим часом в Україні – масштабне протистояння навіть у середовищі патріотичних сил. Чи можуть бути переможці, хто правий, на Вашу думку?

- Важко однозначно сказати. Серед теперішніх лідерів найбільше мені імпонує поки що Олег Тягнибок (хоча не з усіма його поглядами і програмними позиціями я можу погодитися). Не боюся добрим словом згадати і про Юлію Володимирівну як прагматика. Водночас вважаю, що Президент України, який відновлює нашу історичну пам'ять (зокрема – й щодо голодомору) заслуговує на підтримку. Адже нарешті прочинають усвідомлювати, хто вони, кажучи словами поета, чиїх батьків діти.

- Причому ця історична пам'ять – не тільки кавалькада поразок.

- Та пригадаймо хоча б гетьмана Виговського. Його військо здобуло одну з найбільших перемог у 17-му столітті. Під Конотопом російську окупаційну армію було розгромлено вщент. До речі, на Волині варто належно вшанувати пам'ять про одного з найвідданіших синів України – його злет як особистості почався саме в Луцьку. Не маємо права забувати про минуле, якщо хочемо мати майбутнє.

- На цьому зараз акцентують увагу авторитетні співвітчизники, серед яких…

- І Леонід Кравчук. Особливо останнім часом, зокрема під час дискусій із Петром Симоненком. Перший всенародно обраний Президент знав, бачив національно-визвольний рух. Хоч Кравчука я зовсім не ідеалізую, як політик свого часу від зробив стільки прикрих помилок. Але зараз чинить гідно. Дається взнаки духовний, патріотичний гарт у сорокові роки.

- Начебто й «наколядовані» ще 1943-го гроші, будучи дитиною, передав на користь українських повстанців.

- От знову пригадали ті буремні роки. Озираючись на них, не маємо нині права втрачати надії на щасливе майбутнє України. За нього віддали життя десятки мільйонів наших предків, за це воювала УПА. Всі патріоти мають діяти спільно для розбудови наших державних засад, відновлення історичної пам’яті. Я втішений, що у Вовчаку минулого року, поряд із ветеранами національно-визвольного руху був і Микола Романюк - голова Волинської обласної державної адміністрації. Я з ним дружньо розмовляв, а в пам’яті оживали епізоди 1996 року, коли мене тут, у Вовчаку, за те що був разом із «Тризубом», заарештовували начебто свої ж хлопці у міліцейській формі… Богу дякувати, зараз уже все інакше. Але мусимо діяти, плекати молодих патріотів. Я почув у військовому ліцеї, що в Луцьку, девіз: душу – Богові, тіло – Батьківщині, а честі – нікому. Якщо цим принципом керуватимемося, то нам ніякі кризи не страшні.

Спілкувався Віктор ВЕРБИЧ
Автор: УкрЗахідІнформ .
ОЦІНИТИ НОВИНУ
5 (голосів: 1)
Попередня новина: На Волині вилучено ...
Наступна новина: У разі дочасних ...

КОМЕНТАРІ