Сезонні проблеми...
— Традиційно щороку в січні-лютому маємо деяку напругу із забезпеченням необхідними препаратами інсулінозалежних прикарпатців, — розповідає головний ендокринолог області Володимир Гаврилюк. — Таких людей у регіоні 3 700, а загалом хворих на цукровий діабет у нас майже 30 тисяч, з них 120 дітей і 110 підлітків. Напружена ситуація з інсуліном викликана тим, що закуплені на 2008 рік медикаменти вже переважно використали, а нові ще не придбали. Але річ тут не в браку коштів чи фінансовій кризі. Останнім часом централізовано закуповуємо інсулін за кошти з обласного бюджету, яких виділяють стільки, скільки потрібно — в межах семи з половиною—дев’яти мільйонів гривень. Тож із цим проблем немає. Причина в іншому. Ще 31 грудня ми оголосили тендер на закупівлю за ті гроші необхідних медикаментів на 2009 рік. Але це, як ви знаєте, процедура тривала. Лише 16 лютого буде відкрито тендерну пропозицію. Тож, напевно, ліки стабільно надходитимуть аж з березня.
Наразі ж, оскільки ми передбачили, що виникне такий вакуум, згідно з грудневим рішенням обласної ради районам області було виділено субвенцію на загальну суму 200 тисяч гривень. А також придбано на 250 тисяч гривень інсуліну вітчизняного виробництва, який уже розпочали розподіляти між районами. Втім, бачимо, що на Снятинщині, Рогатинщині та в м. Яремчі цього не потребують, оскільки там ще обходяться старими запасами. Гірша, ніж у середньому по області, картина в
Івано-Франківську, в Долинському і Тисменицькому районах...
Більшість хворих надає перевагу імпортному інсулінові. Однак через подорожчання вдвоє ліків закордонних виробників ми мусили ввести тут певне обмеження — згідно з міністерським квотуванням скоротили число тих, хто вживав імпортні препарати, залишивши у списках лише людей, котрі за станом здоров’я просто змушені підтримувати своє життя високоякісними ліками.
Розуміємо, що багато хто звик до імпорту і перехід на вітчизняні аналоги сприймає надто болісно. Але такий непопулярний захід продиктований нинішніми реаліями. Судіть самі: якщо раніше інсулін українського виробництва коштував 72 гривні, а тепер — 80, то вартість імпортного підстрибнула з 89 гривень до 158—165. Схоже, люди це розуміють, бо до нас наразі не надійшло жодної скарги з приводу переходу на вітчизняний інсулін і немає даних, що комусь від цього погіршало. Нарешті зауважу, що дітям та підліткам, які вживають тільки імпортний інсулін з самого початку захворювання, постачатимемо лише його.
Замість ліків — гроші
Що стосується реалій, внаслідок яких зросли ціни на інсулін, до них ми ще повернемося. А наразі зазначимо, що проблема із захворюванням на цукровий діабет, відповідно і його лікуванням, гостро стоїть загалом по Україні. Скажімо, торік на 1 січня в країні зареєстровано близько мільйона ста тисяч осіб, які страждають на цю хворобу, а це 2,4 відсотка населення. Проте кількість людей з недіагностованою патологією перевищує це число у три—чотири рази, говориться в розпорядженні Кабміну України від 14 січня цього року «Про схвалення Концепції Державної цільової програми «Цукровий діабет на 2009—2013 роки».
На ситуацію, що склалася, впливає... нераціональне харчування населення, яке в поєднанні з гіподинамією призводить до збільшення кількості осіб з надлишковою масою тіла (ожиріння спостерігається майже у 80 відсотків хворих), говориться в цьому документі. Виходить на таке, що українці хворіють, бо лежать собі на дивані та напихаються салом?
Серед інших негативних факторів державні мужі визначили й брак налагодженого механізму проведення у закладах охорони здоров’я профілактичного огляду населення з метою виявлення та діагностики цукрового діабету.
І знову виникає запитання: що заважає цей механізм налагодити? Чи їм у тих високих кабінетах невідомо, що нині профмедогляд платний і навіть далеко не всі працівники його проходять, бо керівники підприємств здебільшого не поспішають оплачувати ці витрати.
Ось який постулат цієї «Концепції...» не викликає іронічних зауважень то це те, що обов’язковою умовою лікування хворих на цукровий діабет є безперебійне забезпечення їх сучасними лікарськими засобами. Але яким чином автори документа мають намір це зробити? Вони визначили два можливі варіанти, і в обох говориться про адресну допомогу. іншими словами, ось вам гроші і мастіть собі голову з вашим інсуліном.
Зле? Буде ще гірше...
Щоправда, в Міністерстві охорони здоров’я на засіданні Координаційної ради з питань надання медичної допомоги хворим цукровим і нецукровим діабетом до цього поставилися доволі скептично. Як повідомила прес-служба МОЗ України, до 2007 року у нас була централізована система закупівлі інсуліну, яка давала можливість отримувати його, та засоби самоконтролю безпосередньо від фірм-постачальників.
У нас наступні два роки з метою більш раціонального забезпечення хворих інсуліном було прийнято рішення про децентралізацію коштів на їх закупівлю. Зміна системи фінансування привела до необхідності проведення в 2007 році понад тисячі тендерів на міських та районних рівнях. Це своєю чергою, стало передумовою до збільшення незапланованих витрат (у зв’язку зі зростанням цін на безпосередньо інсулін, вартістю тендерної документації, банківських гарантій, транспортних витрат) і виникнення затримок у забезпеченні хворих на цукровий діабет необхідними ліками. Загалом децентралізація призвела до збільшення до 60 відсотків вартості препаратів інсуліну і майже вдвоє — річної вартості лікування одного хворого в окремих регіонах на тлі стабільного курсу національної валюти, стверджувалося на засіданні Координаційної ради. Проведений аналіз тендерної документації закупівлі інсуліну в регіонах свідчить про нераціональне використання бюджетних коштів інколи під впливом маркетингової політики. Це призвело до дефіциту коштів для забезпечення відповідної категорії хворих ліками у четвертому кварталі минулого року в деяких областях України.
Щодо чергової зміни у цьому питанні, вже згаданої адресної допомоги, то фахівці від медицини, передусім ендокринологи, виступають категорично проти. Зокрема віце-президент Міжнародної діабетичної федерації Валентин Очеретенко звернувся до Координаційної ради з заявою, що в умовах економічної кризи будь-які зміни треба вводити зважено, щоби не зашкодити і не погіршити вже нинішній механізм діабетичної допомоги.
Серед проблем, які турбують фахівців, — це, скажімо, як запобігти несвоєчасній виплаті громадянам відповідних коштів з бюджету, що доволі часто трапляється в умовах економічної кризи; як гарантувати, що ці гроші будуть використані за призначенням, а не, наприклад, на якісь сімейні потреби; чи зможуть аптеки своєчасно забезпечити необхідний асортимент препаратів, надто в райцентрах та сільській місцевості; як контролюватиме держава зростання цін на інсулін і чи не залишаться хворі без ліків через інфляцію. Також, на їх думку, ще однією проблемою в разі впровадження адресної допомоги стане брак інсуліну в медичних закладах, які безпосередньо надають допомогу хворим на цукровий діабет.
І старий ровер ще їде
Тому Координаційна рада прийняла рішення, в якому пропонує відтермінувати впровадження адресної допомоги хворим на цукровий діабет до стабілізації економічної ситуації в Україні, залишивши у цьому році без змін колишню систему забезпечення інсуліном. Так, вона далеко не досконала, проте нічого кращого ще не придумано. Чи прислухаються до цієї та інших порад лікарів і громадськості у високих кабінетах, побачимо. Лише треба усвідомити, що хворі на цукровий діабет — це живі люди, котрі хочуть жити і мають право на життя.
P.S. Поки матеріал готувався до друку, надійшла інформація, що в поліклініках з’явився інсулін. Але зрозуміло, що усіх нинішніх проблем інсулінозалежних хворих це не вирішує.
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Джерело: http://www.galychyna.if.ua
Попередня новина: Унаслідок зіткнення ...
Наступна новина: В Івано-Франківську горів ...
Хирургия в частной клинике: экспертное лечение и забота о вашем здоровье
Як правильно сервірувати стіл до сніданку?
Переваги смужок для депіляції
Як столи для барів і кафе здатні вплинути на дизайн закладів?
Переваги оцінки впливу на довкілля в Україні (ОВД)