Її звинуватили в нелегальному перетині польського кордону, оскільки в неї була національна німецька мультивіза (короткотермінова), яка, за словами прикордонників, не дає права на проїзд транзитом. На відповідь дівчини, що вона уже тричі здійснила транзит (двічі через Польщу і раз через Угорщину) їй закинули, що вона, звісно, платила хабарі, щоб проїхати транзитом.
Парадокс у тому, що ця дівчина є викладачем кафедри польської філології Львівського національного університету імені Івана Франка, науковцем, із завершеною дисертацією з польської літератури, і має два паспорти із безліччю різних віз, найбільше віз у Польщу, мета поїздок – наукові стажування та участь у міжнародних конференціях. Молода особа жодного разу не порушила правил перетину кордону, до того ж просила «побратимів-поляків» впустити її до Львова, бо вдома Різдво, там її чекає самотній батько, а 10 січня іспит з польської мови. Поляки ж бо вважають Різдво найбільшим святом, коли треба помагати іншим! Тільки, на жаль, «побратими-поляки» виявилися далеко не побратимами і зовсім не віруючими у Божий прихід і добро.
На дівчину чекало багато несподіванок: висміювання її жіночості, натяки на застосування фізичної сили в разі не підписання протоколу про затримання, заборона повідомити про арешт найближчу особу, та й відмова у основних правах людини, оскільки пані викладач хоча й інтелігентна, і досконало володіє польською, походить із країни третього світу, а люди «такого сорту» прав жодних не мають.
Польські прикордонники були сильно здивовані, коли наштовхнулися на міцний опір і на обізнаність затриманої у праві. Тут їх чекав неприємний сюрприз: виявилося, що зовнішність буває підводить… Маленька скромна дівчина виявилася не такою вже й «маленькою». Жодного протоколу вона не підписала. Крім того вимагала тексту закону, який вона, за словами поляків, порушила. А ще розмови з комендантом! І кримінального кодексу Польщі! Прикордонники почухавши потилиці зрозуміли, що наварили собі не тієї каші, але сил визнати це не було.
Тому вирішили: вже надворі ніч, хай ночує за ґратами, а там буде видно. Ще один приємний подарунок для львів’янки: волога заґратована кімната, бетонні ліжка, брудні коци, все в тебе забрали (навіть окуляри намагалися забрати), а ще - інша ледь притомна жінка у цьому «карцері». Жінка виявляється три дні нічого не їла і замерзала від холоду, панічно залякана.
Викладач і тут не промовчала: заставила поляків принести по три коци на кожне ліжко і вечерю. Поляки вирішили, що жінкам не треба об’їдатися, тому принесли тільки три скибки хліба, трошки масла, сиру, паштету і варення. Більше, сказали, не положено. Виснажена затримана не могла втримати їжі ані в руках, ані в роті, все їй вилітало, а чай розливався.
«Я згадала свої зачитування книгами і «Сад Гетсиманський. Все побачене нагадувало описи радянських в’язниць і нелюдське ставлення до людей. Тільки як це могло статися з цією молодою жінкою, зі мною, та й ще у демократичній європейській країні, яку я так любила???».
Півночі польські прикордонники лаялися, матюкалися, при цьому заборонили затриманим з 22 години виходити в туалет. Хоча львів’янка жалілася, що її почали боліти нирки і їй треба вийти.
На другий день о пів на 8 дівчину спішно викликали на допит і наказали не затягувати його, бо німецька сторона визнала свою вину щодо візи і зобов’язалася переправити дівчину за свій кошт літаком в Україну. При цьому поляки хотіли спекатися якнайшвидше свого клопоту. На багаторазові прохання показати текст закону їй підсунули шенгенську конвенцію за 1985 рік і статтю 5, яка, як потім вона дізналася, була змінена новим законом від 15 травня 2006 року. Статтю, звісно, показали зі старого закону, ще й почали кричати, чого затримана питає, чи немає новіших змін. Коли ж дівчина сказала, що хоче внести скаргу до суду, посипалися численні погрози, що вона взагалі не потрапить в Україну, що до неї так добре ставилися, що німці би тримали її цілу ніч на морозі!!!
Якщо поляки так поводять себе з освіченими людьми, то які вже методи вони вживають до людей пересічних?! Мабуть, то був пік їхньої «ввічливості», яку польські прикордонники проявили до пані викладач польської мови. Тому вони й не могли збагнути, як вона могла так «безвдячно» поводитися у відповідь.
Скарги до суду подати просто не дали. Рішення про арешт і затримання не видали. Документи затримана не підписала. Її просто взяли і переправили німцям, які були здивовані, кого поляки затримують і сказали, що за дії поляків відповідальності не несуть.
Коли ж німці побачили, що в українки всього 100 євро, то запропонували продовжити ще на місяць візу, щоб вона знайшла дешевий літак, та й ще відвезли її своєю машиною на вокзал.
Отак поляки платять освіченим людям за популяризацію та поширення за кордоном їхньої мови та культури. Прикро це усвідомлювати, особливо після чотирьох років наполегливої праці на користь польської держави і святої наївної віри в їхню інтелігентність та доброзичливість.
Отож, маємо подяку за нашу гостинність і відкритість. Приїжджайте до нас у гості, кричіть, що Львів польське місто, що українці зруйнували вашу спадщину і що ви нащадки славних королівських родів.
«Тільки я, на жаль, викладач польської мови та літератури Львівського національного університету імені Івана Франка, Ірина Фрис, у це вже мабуть більше ніколи не повірю…»
Розповідь затриманої
7 січня 2009 року приблизно о годині 17.15 на трасі Гюрлітц-Згожелец мене затримала польська прикордонна поліція стверджуючи, що я нелегально перетнула польський кордон. Прикордонники попросили мене зайти у їхню машину і пояснити ситуацію. Вони сказали, що з національною німецькою візою D я не маю права транзиту.
Я їм розповіла наступне: отримавши стипендію від Регенсбургського університету для написання наукової статті я звернулася у німецьке посольство у Києві за візою. Там мені пояснили, що за правилами Шенгенського договору я не можу отримати шенгенську візу C, оскільки у мене за останні пів року є три польські візи C, а сумарний термін мого перебування на території шенгенської держави становить більше 90 днів. Я попередила у німецькому посольстві, що закінчую дисертацію і що не зможу весь час бути в Німеччині протягом цих двох місяців, тому мені потрібна віза, яка би давала право на неодноразовий проїзд. Я працюю викладачем польської мови та літератури в Львівському національному університеті імені Івана Франка. На це прохання мені відповіли, що я отримаю національну візу D з одноразовим правом на в’їзд, а приїхавши у Регенсбург одразу звернуся у відділ для справ іноземців (Ausländerbehörde), де мені дадуть візу з правом багаторазового в’їзду.
11 листопада 2008 року я проїхала автобусом через українсько-польський кордон (Корчова) із візою D з правом на одноразовий в’їзд. Польський прикордонник зайшов у автобус і попередив мене, що назад я мушу повертатися літаком, щоб я це пам’ятала. Тому у Німеччині я одразу звернулася у відділ для справ іноземців (Ausländerbehörde), де мені видали ще одну візу D з правом багаторазового в’їзду, нічого не поінформувавши щодо будь-яких обмежень. 3 грудня знайшовши по інтернету машину, що їхала в Україну, я повернулася до Львова через угорський кордон, де мене лише запитали, звідки я їду. Угорські прикордонники поставили мені штамп переїзду без жодних попереджень чи застережень.
26 грудня 2008 року я знову поїхала до Німеччини. Без проблем і застережень я проїхала українсько-польський кордон (Корчова), ніхто мене ні про що не попереджував і польські прикордонники поставили мені штамп про в’їзд.
Розповівши цю історію я запиталася, чому тепер я порушую кордон, якщо мене впустили на українсько-польському кордоні. На це мені відповіли, що вони не знають, як я їхала і кому я могла заплатити хабар за те, щоб нелегельно проїхати. Я сказала, що хабар я не платила і хай вони це з’ясують. Мені відповіли, що я порушила кордон і що, можливо, я працювала в Німеччині і вони не знають, чому це я уже проїхала транзитом по цій візі. На що я відповіла, що я науковець і займаюся полоністикою, що протягом 4 років викладаю польську мову у Львівському університеті і що закінчила дисертацію з польської літератури, і що багаторазово була на території РП і на моїй візі вказано, що я науковець і студент. Я переклала напис на візі, де написана мета поїздки – навчання. Також я сказала, що не розумію причини затримання і не бачу легальної підстави, попросивши конкретно послатися на закон, який я порушила. Я додала, що перебуваючи багаторазово на території Польщі я не порушила жодного закону і що 10 січня у мене іспит з польської мови в університеті, просячи, відпустити мене, оскільки я, якщо і порушила право, то не по своїй вині.
Прикордонники сказали мені вийти з машини і почекати, поки вони зв’яжуться з комендатом. Пів години я чекала на морозі на їхнє рішення. Відкривши двері машини вони повторили знову, що я нелегально перетнула кордон, сказали забрати свої речі з автобуса і сідати в їхню машину. На моє запитання, що відбуватиметься далі, вони усміхнулися, відповіли, що я переночую у Згожельцу і на другий день піду в суд, де мене допитають і винесуть рішення щодо легальності мого перетину кордону. На моє запитання, які можуть бути наслідки цього затримання, мені дали відповідь, що я, мабуть, заплачу штраф, а оскільки я студентка, це буде мінімальний штраф у розмірі 12 Євро, і якщо я не обманюю щодо того, що я не навмисне перетинала кордон, то суд не буде застосовувати сильного покарання і мене відправлять додому.
Приїхавши у відділ прикордонної поліції в Згожельцу мене завели у кімнату, де було багато прикордонників, і перше, що я почула, це жарти на тему того, що мене зараз роздягнуть і будуть оглядати. Прикордонники, які зайшли в кімнату, почали принижувати мою гідність, сміючись над тим, що вони зараз бачитимуть мене роздягненою і що вони одягнуться у спідницю, ніби вони жінки. Лише один прикордонник, який складав протокол, а саме, сержант Дорняк Яцек, попросив припинити ці жарти і сказав, що зараз складуть протокол мого затримання.
Інший польський прикордонник, який забрав усі мої речі і сказав, що буде їх описувати, а саме, Кжиштоф Богінські, почав погрожувати мені, що я тут затримана і що у мене немає прав, що в Україні так добре до мене не ставилися б, як вони зараз ставляться. На що я відповіла, що я перекладала польському громадянинові, який ввозив нелегально товар в Україну і що до нього ставилися в Україні набагато краще, ніж до мене зараз. Він ж також не хотів дозволити мені повідомити найближчу мені особу про затримання, при цьому пан Дорняк Яцек сказав йому, що я маю таке право.
Описуючи мої речі, Кжиштоф Богінські сказав, що забирає 50 злотих з мого гаманця як штраф за перебування у їхньому відділку. Коли ж мені представили протокол мого затримання, я відмовилася його підписувати, оскільки на це було декілька причин:
1. Мене звинуватили в нелегальному перетині польського кордону, не представивши на моє прохання закону, де би містилася стаття яку я порушила. На моє прохання дати мені кримінальний кодекс РП і закон про іноземців мені відмовили, мотивуючи це тим, що у них безпосередньо немає цього закону і що він є у коменданта. Один з прикордонників сказав, що громадянам країн третього світу не представляють причини затримання, на що я відповіла, що я насамперед людина з рівними правами інших людей і що Польща знаходиться в Європейському Союзі і вважає себе демократичною державою, то чи це насправді демократична держава, у якій порушуються елементарні права людини, незалежно, звідки вона походить. Я попросила поговорити з комендатом, це моє прохання було проігноровано без подання жодної на це причини.
2. В протоколі містилося свідчення затриманої, де прикордонник написав, що я не буду скаржитися у районний суд щодо правомірності та легальності мого затримання, не бажаю контактів з адвокатом та розумію причину затримання. Я відповіла, що буду скаржитися до суду щодо мого затримання та бажаю контакту з правником, ним буде мій наречений, Юрій Дідевич, який є українським юристом.
Я підписала лише інформатор, що мене попереджено про мої права та квитанцію про мої особисті речі, які в мене забрали. Прикордонники при цьому довго думали, що робити зі штрафом, якого я не підписала, а отже, вони не мали права стягнути з мене плату. Потім прийшла жінка, яка мене оглянула і розпитала, чому мене затримано. Мене відвели у заґратовану кімнату, де було дуже холодно. Я задзвонила і сказала, що мені холодно і що мене болять нирки. Прикордонник сказав, що батарея включена на найвищій позначці і що нічого він не може зробити. Я попросила принести коци мені і жінці, яка знаходилася там.
Також я просила поїсти, бо була дуже голодна. Нам принесли лише три скибки білого хліба, невелику порцію масла, сиру, паштету та варення. Я сказала, що хочу теплої їжі і що така їжа потрібна жінці, що знаходиться в цій кімнаті, але мені відповіли, що така норма їжі і що можуть дати ще хліба та чаю. У жінки все вилітало з рота і вона була у жахливому стані, проте боялася попросити про допомогу, оскільки не знала польської і була дуже залякана. Камера була в жахливому стані, дуже волога і брудна, ліжко, мабуть, бетонне, у мене почався сильний біль нирок. Коли я дзвонила, щоб вийти в туалет, то відкривали аж за 15 хвилин, а в 22 годині мені сказали, що починається тиха година і що до 6 ранку я не зможу вийти в туалет.
Але тиха година була тільки для нас, тобто, ув’язнених. В коридорі постійно був галас і сміх, постійні матюки, приблизно до пів другої ночі (годинник у мене забули забрати). Вночі також говорили про мою справу і казали між собою, що не певні, у чому моя провина. Через постійний шум і холод, я спала дуже погано, у кімнаті були постійно якісь незрозумілі звуки, умови ж нагадували справжні в’язниці радянських часів.
Зранку приблизно о пів на 8 мене збудили і сказали поспішно вдягатися, бо зараз терміново буде допит. Мені не дали нічого їсти, хоча я просила, а сказали, що сніданок лише о 8. Я також сказала, що хочу, щоб при допиті був присутній мій наречений, якого я попередила, що допит буде о 10, бо так мені сказали ввечері 7 січня прикоронники і теж сказали, що при допиті він може бути присутнім. Моє прохання знову таки ж зігнорували і тільки мене підганяли, мотивуючи це тим, що німецька сторона визнала свою вину щодо моєї візи і хоче, щоб я прибула до них до 10 години і вони мене відправлять за свій кошт в Україну. Нічого більше мені не сказали.
Мій допит затягнувся, оскільки я не була згідна з багатьма положеннями, які вписав той, хто мене допитував (жоден з польських прикордонників не назвав свого імені ані прізвища!) у протокол і вимагала підтвердження легальності мого затримання. У кімнату, де мене допитували, постійно заходило багато людей і голосно розмовляли між собою. Коли я сказала, що не буду нічого підписувати, поки не побачу закону і положення, яке я порушила, прийшла коротко підстрижена пані і всі почали шукати у компютері та паперах той закон.
Потім мені принесли шенгенську конвенцію за 1985 рік і представили розділ другий 18 статтю про візи на довготермінове перебування, у якій не було зазначено, що існує заборона транзиту, лише у випадках, коли особа записана у список осіб, небажаних на території держави чи якщо вона вчинила злочин або її особа становить загрозу для безпеки держави. Я сказала, що ця стаття до мене не відноситься. Мені також дали окремо на аркуші цю статтю збільшеним шрифтом, після якої було подане тлумачення, що транзит неможливий. На моє запитання, чому цього речення про транзит немає у оригіналі закону, мені відповіли, що це тлумачення юриста. Коли я сказала, що таких тлумачень може бути багато і це не підстава затримання, мені відповіли, що я не юрист і нічого в цьому не розумію.
Я підписала протокол мого допиту, у якому я підкреслила, що не розумію причини мого затримання. На мене почали тиснути, що німці мене чекають і що я затримую їх, а в них ще багато роботи. Тоді я сказала, що хочу внести скаргу на моє затримання. Одна жінка почала до мене гостро говорити, що до мене ставилися дуже добре. Я відповіла, що хочу дочекатися свого нареченого і порадитися з ним з цього приводу. Тоді ж я сказала, що не підписала попередніх документів і штрафу, а пан, який вів протокол допиту сказав, що без цього підпису мене не відпустять, бо це означає, що справа йде до суду, а отже, все затягнеться. Але без мого підпису мене відпустити не можуть.
Тоді мене завели у іншу кімнаті і привели мого нареченого. Нам не дали можливості поспілкуватися і порадитися, нас обступило багато людей і доводили йому, що я не мала права транзиту. Ще один пан прийшов до нас, і сказав подати скаргу на східний кордон, де мене пропустили польські прикордонники, які не мали на це право і подати скаргу через львівське консульство. Коли ж я сказала, що зараз хочу внести скаргу на неприпустиме поводження зі мною під час затримання, прийшла одна пані, яка почала кричати на мене, що я злом відплачую за їхнє добро, сказала вивести мого нареченого і забрала у кімнату, де сиділо троє жінок, які дуже недоброзичливо ставилися до мене. Вона почала погрожувати, що мені до вечора прийдеться чекати коменданта, що я затримую їх і що у них сім затриманих, а через мене ще нікого не допитали і що німці вже не приймуть мене і в мене будуть серйозні проблеми.
Я не витримала цього тиску і сказала, що на даний момент відмовляюся від скарги і що нехай мене відправляють на німецьку сторону, просячи, щоб мій наречений поїхав зі мною. Ця пані відповіла, що я їй погрожую. Я сказала, що це прохання, а не погроза. Вона вкрай агресивно поводилася зі мною. Багато разів вона повторювала, що німці поводилася б зі мною набагато гірше, що вони виставили б мене на ніч на мороз, а не дали нічлігу, як дали поляки.
Мене відвели в загратовану кімнату, за годину прийшли польські прикордонники і відвезли мене на німецьку сторону. Мені відмовили дати копію протоколу з допиту, я не підписала штрафу і жодного іншого документу, мені не сказали, які наслідки цього затримання.
Німецькі прикордонники поставилися до мене дуже приязно, залишили мене у кімнаті, де я змогла зачесатися і вмитися, дозволили зайти моєму нареченому і сказали, щоб ми поверталися у Регенсбург, де мені продовжать візу і що я можу підшукати собі за цей час літак і повернутися додому. Вони відвезли нас на машині до вокзалу, потиснувши нам при прощанні руки. Залякування польських пограничників стосовно нелюдів німців виявилися повним наклепом, оскільки німці поставилися до мене з повагою і розумінням, на противагу до поляків.
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Джерело: http://www.zik.com.ua
Попередня новина: У Рівному відбулося ...
Наступна новина: Митрополит Володимир ...
Что такое лицензия на образование и зачем она нужна?
Уничтожение насекомых в Днепре
Маленький ювелирный магазин или крупная сеть: что лучше для покупателя?
DUNE: поєднання моди, спорту та снікер-культури в одному просторі