Як повідомляє прес-служба Черкаської ОДА, святкові заходи розпочалися в обласному центрі з покладання квітів до могили поета. Сюди опівдні прийшли представники обласної та міської влади, товариші та знайомі Василя Симоненка, а також гості зі столиці та Полтавщини. Саме звідти родом поет.
«На таких, як Василь Симоненко, і тримається Україна, – зауважив голова Черкаської ОДА Юрій Ткаченко. – Він мріяв про пробудження справжнього патріотизму в українців. І заме зараз його мрія збувається».
Як йдеться у повідомленні, 2015 рік на Черкащині оголошений Роком Василя Симоненка. На думку голови обласної ради, він має стати переломним у боротьбі за Україну.
«Вірші Симоненка, особливо зараз, треба перечитати всім, – переконана глава облради поетеса Валентина Коваленко. – У них справжня любов до України, до простої людини. Різдвяна зірка, яка засвітила нам його як великого поета, має засвітити шлях до перемоги».
Ушанувати пам’ять Василя Симоненка до Черкас приїхав і перший заступник міністра культури України Ігор Ліховий. Він згадав, що до могили поета приходив ще з його матір’ю.
«Ми, земляки, зблизька не можемо побачити велич його постаті, – каже Ігор Ліховий. – Для цього потрібен час, осмислення, людські страждання. Але ми знаємо, що цей поет покинув світ, залишивши величезну програму для нашої діяльності».
За інформацією прес-служби Міністерства культури, урочистості відбулися і в Полтавській області, де народився і провів дитинство Василь Симоненко. Полтавська обласна рада також оголосила цей рік Роком Василя Симоненка.
Крім того, до річниці із дня народження поета Укрпошта ввела в обіг марку із його портретом.
Довідка .
Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року у с. Біївці, Лубенський район, Полтавська область. Спочатку навчався у Біївській початковій школі. Після закінчення середньої школи в Тарандинцях вступив на факультет журналістики Київського університету.
З 1957 року працював в обласних газетах «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини», пізніше кореспондентом «Робітничої Газети» в Черкаській області. Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963).
Уже в ті роки набули великої популярності самвидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960-70-х pp. Тематично вони становили сатиру на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка»), зображення важкого життя радянських людей, особливо селянства («Дума про щастя», «Одинока матір»), викриття жорстокості радянської деспотії («Брама», «Гранітні обеліски, як медузи …»), таврування російського великодержавного шовінізму («Курдському братові») тощо. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї Батьківщини («Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства», «Україні» та ін.).
Самвидавною творчістю Симоненко, за визначенням сучасної критики, став на шлях, указаний Т.Шевченком, й увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України 2-ї половини 20 ст.
1962 року В.Симоненко разом з А.Горською та Л.Танюком виявили місця поховань розстріляних органами НКВД на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні (про останнє було зроблено заяву до міської ради).
1963 року Симоненко був жорстоко побитий кагебістами на залізничній станції Шевченка у місті Смілі, після чого йому відмовили нирки. Невдовзі поет помер у головній обласній лікарні. Похований в Черкасах.
Доля літературної спадщини Симоненка невідома. Його самвидавна поезія, у сучасній Україні лише в незначній частині опублікована у сфальшованому вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з фрагментами поетового щоденника «Окрайці думок») у журналі «Сучасність» (ч. 1, 1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань» (1965 і 1973).
В УРСР по смерті Симоненка видано з його спадщини казку «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірку поезій «Земне тяжіння» (1964), вибір із творчості «Поезії» (1966) та збірку новел «Вино з троянд» (1965; ці новели також увійшли у друге видання збірки «Берег чекань» за кордоном).
Радянська критика у перше десятиліття по смерті Симоненка намагалася паралізувати вплив його самвидавної поезії цілковитим замовчуванням її, водночас канонізуючи підцензурну спадщину померлого поета як бездоганно «партійну». Але після 1972, за виразної тенденції до замовчування творчості Симоненка загалом, розпочато ревізію її як несумісної з «партійністю» в літературі (М.Шамота). Зате високу оцінку, з особливим підкресленням громадської мужності поета, дістала поезія Симоненка у самвидавній критиці (І. Дзюба, І. Світличний, Є. Сверстюк).
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: Працівники ДАІ Рівненщини ...
Наступна новина: У Хмельницькому експерти ...
Зачем нанимать адвоката при разводе?
Чипсы: виды самых популярных снеков
Почему доставка первых блюд в офис имеет много преимуществ?
Почему бургер не вредная еда, а даже очень полезная?
Почему пицца так популярна на сегодняшний день?