15 лютого мине 25-річниця з часу виведення радянських військ з Афганістану, але прапорщику міліції у відставці Івану Гичка до цього часу сниться афганська війна. Сільський юнак із села Довге навіть не підозрював, коли йшов служити в Армію, що йому доведеться воювати.
У квітні 1979 року юнак із села Довге Іршавського району Іван Гичка зі своїми односельчанами був призваний на військову строкову службу, яку розпочав у групі радянський військ в Угорщині. Прослуживши півтора року, він пішов навчатись до Ленінградської військової школи прапорщиків. Згодом у званні прапорщика повернувся у Південну групу військ для продовження несення служби, однак вже на посаду начальника речового складу військової частини.
Майже через рік Івана Гичку переводять до Прикарпатського військового округу у м.Сваляву, де у вересні 1985 року приходить наказ про його направлення у Туркестанський військовий округ.
- Нас спочатку перекинули до Ташкента, а далі відправили транспортним літаком до Афганістану в м.Кабул, де був штаб радянських військ, - розповідає Іван Гичка.
Тоді до Афганістану брали тільки тих, хто мав уже досвід служби в армії. Прилетівши до Кабула, протягом тижня новоприбулих розприділили по різних підрозділах. Івана Гичку направили у м.Шендант, де навколо міста були лисі гори, пекуче сонце, піски, кам′яні сопки і жодного зеленого дерева. Прибувши в танковий полк, його призначають на посаду старшого техніка батареї самохідних артилерійських установ. У цьому полку проходили службу військові різних національностей, проте один до одного відносились з великою повагою. Танковий полк нараховував 60 танків та декілька десятків самохідних артилерійських установок.
Перше бойове хрещення Іван Гичка пройшов, коли радянські розвідники виявили банду душманів, які з Ірану перевозили зброю. Після отримання цієї інформації у полку було сформовано спеціальну групу, до якої входили взвод танків, взвод піхотинців, взвод самохідних установок та взвод саперів. Від 6 до 10 одиниць техніки входило до цієї групи з кожного підрозділу. Бій проходив у горах, неподалік кордону Афганістану з Іраном. Як тільки на горизонті з′явився караван верблюдів із душманами, відразу ж по них стали стріляти з танків та самохідних установок.
Перший бій пройшов без втрат з боку радянських військ, хоча у радіусі кількох кілометрів нічого живого не залишилось, адже дальність пострілу самоходних установок - до 12 км.
Таких боїв сільському парубкові довелось пережити багато. Спочатку йшли розвідники, котрі виявляли нелегальні каравани душманів з боку Ірану та Іраку, далі коректувальники надавали напрямок вогню. Після цього вже військові стріляли з гармат та йшли піхотинці.
Вести війну в Афганістані було надзвичайно важко, адже душмани переховувались у підземних тунелях, якими переходили з одного місця в інше, навіть на конях там їздили. Бої велися у гірських та скелястих масивах, де, не знаючи стежки, легко можна була зірватись у прірву.
При Шенданській девізії були нештатні інспектори з нагляду за рухом транспортних засобів. Івана Гичку у перерві між боями та наступами на душманів залучали контролювати технічний стан техніки. Адже під час боїв були різні пошкодження автомобілів, які слід було негайно лагодити. Коли несправності не можливо були усунути на дорозі, то таку техніку направляли до спеціальних технічних парків.
Нарешті наказом Міністра оборони СРСР було виведено радянські війська з Афганістану. Цей наказ військові сприйняли зі сльозами на очах. Про цю радісну подію Іван Гичка буде пам′ятати все життя. Адже на цій війні йому доводилось бачити на свої очі, як помирають молоді хлопці, стають каліками. Як гинули або зникали безвісти через власну необережність: пішов солдат, наприклад, по воду і ніколи більше не повернувся...
За весь період служби Івана Гички в Афганістані, а це 13 місяців, його сім′я підтримувала як могла. Мати очікувала кожний день від нього листа, виходила по декілька разів на вулицю і дивилась, коли вже буде йти листоноша. Повернувшись додому, Іванові казали, що він народився у «сорочці».
У подальшому Гичка продовжив службу в армії, а коли через два роки їх військову частину розформували, то він пішов працювати в міліцію. У 1993 році Іван Гичка був призначений на посаду командира групи захоплення відділення охорони при Іршавському райвідділі міліції. Протягом шести років він працював в охороні, затримував дрібних крадіїв, яких у ті часи було багато на заводах та підприємствах, які працювали на повну потужність.
Нині Іван Гичка знаходиться на заслуженому відпочинку. За період служби в армії та ОВС він неодноразово був нагороджений.
Віта ГОРЗОВ
Іршавський РВ УМВС
Автор: головний редактор УкрЗахідІнформ
.
Попередня новина: У Львівській області ...
Наступна новина: Керівництво Управління ДСНС ...
Театральная афиша Москвы: лучшие спектакли
Понятие и признаки инфантильности: как распознать психологическую незрелость
Самі дієві мазі з трав
Як найкраще привітати: ідеї та поради